CONTEMPORARY STRATEGIES OF STUDYING INTERTEXTUALITY
DOI:
https://doi.org/10.33989/2524-2490.2020.33.228193Ключові слова:
інтертекстуальність, Ю. Кристева, М. Бахтін, Р. Барт, «смерть автора», Ж. Женетт, постструктуралізм, постмодернізм, «діалог культур», читач, рецепціяАнотація
У статті розглянуто аспекти й складники поняття «інтертекстуальність», різні трактування теорії інтертекстуальності у працях М. Бахтіна, Ю. Кристевої, Р. Барта й інших видатних літературознавців і критиків ХХ ст., зокрема представників постструктуралізму. У широкому значенні інтертекстуальність визначають як структуру відношень між текстами, що можуть включати в себе пряме цитування, алюзії, імітацію, пародію та несвідоме звернення до літературних та культурних джерел. Це поняття значною мірою стирає межі між текстами, перетворюючи їх, як зазначив Р. Барт, на «безмежну тканину зв’язків та асоціацій».
Термін «інтертекстуальність» був уведений французькою письменницею та літературознавицею Ю. Кристевою наприкінці 1960-х років. Поєднавши ідеї Ф. де Соссюра та М. Бахтіна, Ю. Кристева розробила засади теорії інтертекстуальності, запропонувавши переосмислити загальноприйняті поняття «впливів» автора та «джерел» тексту. Цю теорію розробляв також Р. Барт, який проголосив «смерть автора» й підкреслив, що читач ніколи не зможе осягнути повний спектр можливих значень літературного тексту, оскільки інтертекстуальна сутність твору завжди відсилає читачів до нових відношень між текстами. Французький критик Ж. Женетт увів більш охопне поняття «транстекстуальність» і запропонував п’ять типів транстекстуальних відношень (інтертекстуальність, паратекстуальність, архітекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність). До теорії інтертекстуальності активно зверталися митці епохи постмодернізму. Вона набула поширення не лише в літературі, але й в інших галузях мистецтва (кінематограф, архітектура, образотворче мистецтво тощо), оскільки наслідування відомих мистецьких шкіл і стилів, прямі та непрямі звернення до різних пам’яток культури стали важливим прийомом і характерною ознакою постмодернізму. У статті зазначено, що теорія інтертекстуальності трансформує усталене розуміння тексту як самодостатньої герметичної єдності: створення літературного твору завжди відбувається за безпосередньої участі інших текстів і творів мистецтва, різноманітних соціальних та історичних чинників. В інтерпретації художнього тексту ключову роль відіграє також читач, оскільки його життєвий досвід, рівень начитаності й обізнаності з творами культури та мистецтва впливає на рецепцію змісту та його нюанси, що будуть доступні читачеві у процесі сприйняття літературного твору.
Посилання
Alfaro, M. (1996). Intertextuality: Origins and Development of the Concept. Atlantis, 18(1/2), 268-285. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/41054827
Allen, G. (1994). Harold Bloom: a poetics of conflict. Hemel Hempstead: Harvester Wheatsheaf.
Bakhtin, M. M. (1963). Problems of Dostoevsky’s Poetics. Moscow: Khudozhestvennaja literatura [in Russian].
Barthes, R. (1977). The Death of the Author. Image, Music, Text. Trans. S. Heath. London: Fontana, 142-148.
Barthes, R. (1981). Theory of the Text. Untying the Text: A Post-Structuralist Reader. Ed. Robert Young. London: Routledge and Kegan Paul, 31-47.
Genette, G. (1997). Palimpsests: Literature in the Second Degree. Trans. Channa Newman and Claude Doubinsky. Lincoln: University of Nebraska Press.
Heinlein, R. (1985). Job: A Comedy of Justice. New York: Del Rey.
Hernadi, P. (1995). Cultural Transactions: Nature, Self, Society. New York: Cornell University Press.
Jencks, Ch. (1989). What is Post-Modernism? New York: Academy.
Kaup, M. (1993). Mad Intertextuality: madness in twentieth-century women’s writing. Trier: WVT.
Kristeva, J. (1980). Word, Dialogue, and Novel. Desire in Language: A Semiotic Approach to Literature and Art. Ed. Leon S. Roudiez. Trans. Thomas Gora et al. New York: Columbia University.
Shaw, G. B. (1981). Selected Plays. New York: Dodd, Mead and Company.
Showalter, E. (Ed.). (1986). The New Feminist Criticism: essays on women, literature and theory. London: Virago.
Steiner, W. (1985). Intertextuality in Painting. American Journal of Semiotics, 3 (4), 57-67.
Worton, M., & Still, J. (1990). Intertextuality: Theories and Practices. Manchester: Manchester University Press.
Gibbs A.M. (1990). Candida. In Gibbs A.M. (Ed.) Shaw. Interviews and Recollections Series. Palgrave Macmillan, London.
